Ще в давнину українці
споруджували традиційні оселі. Тож і її батьки в межах 1920 року
побудували житло - дві хати і
сіни. Де народились і виховувались у
багатодітній сім’ї п’ятеро
дітей , серед них була Олена.
При вході до хати стояла піч, а навпроти на
стіні висіли образи, прикрашені рушниками і квітами, по середині стіл та
скриня. Над настилом з дощок біля печі висіла жердка, на яку вішали свій хатний
одяг, а на Пасху і на Різдвяні свята пристиляли новим рядном. Неподалік
печі на стіні висів мисник на якому
зберігалася посуда для гостей, а щоденне
начиння стояло на припічку . Попід стіни стояли дерев’яні лавки і бамбетля устелена соломою на
якій спала родина.
По при це, життя наше було не легким. Бать з більшими синами
робили важку працю в полі. Молодші випасали худобу, допомагали
матері поратись в домашній роботі та городі.
Та сльози з очей Олени , мов горохи
котилися обличчям, згадуючи це убоге життя.
Та раптом на одинадцятому році її життя обірвалося життя матері .Олена залишилась напівсиротою. Тож ждала покращення в житті, а
воно все на виворіт.
Не встигла вона оглянутись, як на вісімнадцятому році свого життя помирає її
батько і вона залишається круглою сиротою. І прийшлось їй в ранньому молодому віці стати самостійною.
Одружившись в 1970
році вона народила сина Дмитра. Думала вийду заміж, народжу дітей, буде гарна
здорова сім’я. Та шлюб був не вдалим. Батько Дмитра
не був готовий до сімейного життя. І вона залишилась на одинці з трьохрічним сином Дмитром.
Сльози омивали її обличчя , а біль
тамувала серце. Що це? Доля.
Працювала на різних роботах, сина
давала в садочок , а сама бігла на роботу . так і проходили роки. Дмитро
закінчив школу. Грав у футбольній команді «Свіча» села Княжолука.
Олена раділа. Син виріс і почав
працювати .Та знову прийшла біда у хату. По своїй недоглядності у
двадцять сім років Дмитро стає інвалідом обох ніг. Горе не менає Олени хату. Потрібні кошти на операцію обох ніг. Але друзі, громада села Княжолука не стали осторонь біди
односельчанки і зібрали кошти на операцію
Дмитру. Згадуючи, Олена витирала сльози і дякувала сільській громаді. Не
вдові після операції у Львівській лікарні , Дмитру довелось повторно оперувати
ноги у Вінницькому реабілітаційному центрі. Та згадує Дмитру , що і тут
зустрілись односельчани - отець Сергій
Василишин, сьогодні отець Українського православної церкви Миколаївського
патріархату, який не забував про нього і він сьогодні дуже вдячний йому за його
турботу.
Сьогодні позаду дванадцять років інвалідності Дмитра.
Та мати Олена в розпачі. Так чомусь сталося , що вона залишилась на
одиниці з сином без родини
і всі надії протягом свого життя покладає на сільську громаду.
Та колишні
повеневі води не раз заливали її
житлове приміщення , через що стіни і підлога прогнили, будинок перехилився на одну сторону.
Це тобто ½ частину житлового приміщення Олена отримала у спадщину від батьків , тобто
коридор площею 10 м2 та кімнату для
проживання 15 м2. Де і продовжує проживати з сином разом по сьогоднішній день.
З цією проблемою Олена постійно
перебиває пороги всіх інстанцій, бо самій не впоратись . На плечах житло яке
руйнується, син інвалід, дві мінімальні пенсії.
Розділили проблеми Олени і ті, кому життя жінки не байдуже. І вона
сьогодні вдячна за фінансову
підтримку депутату Івано-Франківської обласної ради Остапу Дзеса,
Громадам села
УПЦ КП та УГКЦ, підприємцю Ваасилю Титишу, Княжолуцькій сільській раді
VІІ скликання на чолі з сільським головою Ігорем Беляком, депутатам сільської ради за
допомогу Юрію Василишину , Івану Лютану, Володимиру Титишу , Ярославу
Дарваю , Василю Мельнику депутату попереднього скликання, який особливу увагу
приділив до її проблеми . І вже сьогодні блоки на перебудову житлового будинку
громадянки Голуб Олени Микитівни завезено на подвір’я . Є надія , що
також Долинська районна рада та держадміністрація не стануть
осторонь даної проблеми . І тільки спільними зусиллями
можна розв’язати проблеми тих хто їх
потребує.
Іван Проців
Немає коментарів:
Дописати коментар