«Свято вчительської мудрості.
Вклоніться, люди, вчителю своєму,
Володареві слова і пера
Крізь біль і радість, роздуми і втому
Любов його безсмертна пролягла»

          Красива осінь вишиває клени, а перший тиждень жовтня дарує нам тепле і радісне свято – День вчителя. Серед багатьох свят , що відзначаються в школі, особливе місце посідає День вчителя.Йому присвячуються шкільні вечори, театралізовані виставки та святкові концерти.
         День вчителя, на перший погляд, - звичайне професійне свято. Але насправді він унікальн ий. Погодьтеся, не приходять же вітати кондитера в його день усі ласуни, механіка – всі власники автомобілів. Лише до вчителів у цей день іде юрба учнів – різних років випуску, з різних міст і країн.
       Тому 4 жовтня  здавалось, що золоті листочки, які облітали  з дерев вистеляли дорогу до школи , виткану з любові  та поваги вчителям. Саме цього дня , на милозвучний спів маленької  дітвори, які заливались соловейками, усі дороги та стежки вели до порогу Княжолуцької школи.
        Школа - це таке місце, за дверима якого залишається життєва бутність, вчителі всі такі різні, але усіх їх об’єднує те, що вони хоч і не сестри й брати по навчальному класу, хоч й не рідня між собою в житті, зате вони усі –шкільна родина, а об’єднує цю  родину  - директор школи. Саме такою сильною, талановитою і працелюбною людиною є – Пенгрин Михайло Васильович.
      Саме під його керівництвом, як і належить, батьку та голові родини було і проведено це свято.
     До святкування цього свята готувалася вся школа. На одному із  засідань учнівської ради школи було вирішено віддати ініціативу проведення  святкування учням, які віднеслись з відповідальністю до покладених на них обов’язків. Тема свята пронизила все. Оформлення та шкільні стіннівки були особливими та святковими.
    Цього  дня  в школі  було організоване учнівське самоврядування, де вчителі довірили старшокласникам проведення  уроків у молодших класах.
     За давнім українським  звичаєм дорогих і люблячих  серцю гостей наші предки зустрічали  хлібом і сіллю. Отож і це  свято розпочалося  широкою гостинною зустріччю.
 

         Під звучання музики учні частували присутніх солодким медом та калачем. Пісня про вчителя летіла горами Карпат, а теплі слова вдячності шуміли річкою Свіча. Здавалось що самі небеса вітають цих прекрасних  людей  педагогічного таланту.
         Найпочеснішими гостями цього свята – ветерани педагогічної праці. Девізом їхнього життя стали  слова: «Нам ніколи не буде 60, лише 4 рази по  15». Серед них Любов Тимофіївна Василишин, Магда Григорівна Яремко, Марія Василівна Фединяк, які зараз на заслуженому відпочинку, але назавжди залишилися королевами, підкоривши розум та серця своїх учнів.
         На очах багатьох вчителів можна було побачити сльози радості, а в  очах вогниками  пломенів їхній сміх, коли  Вони в учнях вбачали себе.
           Учні подарували вчителям хороший настрій, теплі слова, крилату пісню та багряні квіти.