Про Вас пам’ятають.

  

      Сьогодні  гуманітарний  вантаж  в двадцятитонну  автомашину  та мікроавтобус завантажено  волонтерами  села  Княжолука    в зону АТО на Схід України.

        Вантаж зібраний  жителями села Княжолука  та спонсорами Долинщини. Серед них  Любомир Черешнівський – лісничий  Витвицького лісництва  Державного підприємства « Болехівське лісове господарство»,  забезпечив  дровами буковими паливними, Василь Дичка – підприємець села Тяпче  забезпечив коштами, Василь Мураль – керуючий автосервісом «Шанс» в селищі Вигода  забезпечив  дизпаливом та продуктами, Богдан Проців – керуючий  ТОВ «Брати –КІП»  забезпечив  дизпаливом,  Андрій Шванко – керуючий цехом по випуску води в с. Стара Мізунь  забезпечив  фасованою питною водою, Олег Гук  забезпечив  транспортом перевезення вантажу до пункту загрузки в селі Княжолука , Максим Гринь  забезпечення транспортним засобом доставки вантажу в зону АТО, Олексантр Борисович Матусевич – директор  Державного підприємства «Вигодське лісове господарство»,  забезпечив  лісом  круглим , Віктор Громиш – заступник голови Долинської районної держадміністрації , сприяв в організації забезпеченням вантажу для перевезення на Схід України. Неабияку  допомогу  надали окремі підприємці та активісти села Княжолука.  

         

             Подбали жителі села для бійців передати консервацію різного асортименту і взагалі все , що потребують вони сьогодні. Слід відмітити, що наші господині  подбали   також про  військових  і  зготовили  смачних голубців та вареників, що так смакують  їх  у нас в підніжжі гір Карпат  на Долинщині.

           Неоголошена війна добре зачепила і наше село Княжолука, адже 02 .02.  2015 року в зоні АТО загинув  мешканець села , доброволець Ігор Денисів . Тринадцять хлопців служать у війську, а троє   на військовій службі за контрактом. На відправлення  вантажу  прибула громадськість села , сільський голова Віктор Мальон.

       Отець Михайло Довжанський, храму святої мучениці Параскеви-П’ятниці УПЦ КП ,   разом з отцем Ярославом Савкою храму Дмитрія УГК провели молитву біля адміністративногобудинку сільської ради.Апотім освятили вантаж, біля двох десятків тон, та мікроавтобус з вантажем продуктів. Волонтери мікроавтобусом супроводжують вантаж до місця призначення в зону АТО.          

         Наша Батьківщина переживає  знущання, біль і смерть побратимів  від рук російського агресора , а  наша  єдність  і спільна  допомога допоможе  нам  зробити нашу Державу сильною , могутньою і непереможною.

Іван Проців

Водохрещення .

    Напереддень  до Водохрещення прихожани села Княжолука,   храму  Святої Мучениці Параскеви-П’ятниці  УПЦ  КП, готують  доступне місце на березі річки Свіча, яке прикрашають  ялинками  із  святковими  прикрасами,  а  між ними  будують дерев’яний місток для доступу  на освячення водиці.

   19 січня  - це  один день  із  Різдвяних свят, коли  щорічно всі жителі села  збираються на березі річки Свіча. На Водохреща з опівночі до опівночі , вода набуває цілющих  властивостей і зберігає їх протягом року , лікуючи  всі хвороби. Саме в цей день  отець Михайло Довжанський   освячує  у річці воду. Ця  вода вважається своєрідним  спасінням  від багатьох недуг. Водиця  не  псується і може зберігатися протягом року. Вважається , що вона набирає цілющих властивостей в день Господнього Хрещення,  коли проводиться  Богослужіння та занурювання хреста у водицю.

    Одне з найбільших  свят християнства – Хрещення Господнє. Перед виходом  на проповідь, на 30 році свого життя , Ісус прийшов на ріку  Йордан, де Іван Хреститель проповідував покаяння у гріхах, хрестив народ, і зажадав, щоб той хрестив Його.

Обряд освячення води виник давно  і  християни села Княжолука  за  традицією  щорічно проводять 19 січня хресну ходу до водохрещення  річки Свіча, а після  масове купання в ній.

Іван Проців

На Різдвяні Свята.

  

    Щорічно  шостого січня напередодні Різдва – «Святвечір», який являється  часом минулого творіння іншого вимріяного буття. Саме з тих пір  і по сьогодні в цей день   господар до своєї  господи   урочисто   вносить сніп  з колоссям  і ставить його на  покуті – на врожай і багатство . І панує в цей вечір  кутя – головна обрядова страва. Як удасться кутя – буде добро і щастя.

  А ось і Свято Різдва – найкрасивіше зимове свято. І прийшло в кожну оселю морозної ночі в годину поза  опівнічної  храмової служби в сяйві запалених свічок, у світлі  небесних зірок та дзвінкому  співі церковного хору. Після закінчення  Різдвяного Богослужіння  голосні  звуки колядників  , що славословлять  Бога, як ангельський  глас, наповнили торжеством  Всесвіт. На землі панує мир , серця сповнюються доброю  волею, а небо і земля   славлять Різдво Христове. Цього ж дня для  всього християнського  світу  сталася велика новина – народження Ісуса  Христа  у  Вифлеємі . І всі ми переконані , що Ісус Христос  був посланий Богом Отцем на землю задля  проповіді  доброї новини , оздоровлення й зцілення немічних й недужих  душею й тілом, спокутування й прощення гріхів  та спасіння людства.

  Майже в кожній оселі  встановлена вічнозелена прикрашена ялинка , яка є символом  вічного світу , щастя і радості , що прийшли разом  із Христом. Її гілки прикрашені

різнобарвними кулями, фігурками співаючих ангелів, пастухів з маленькими баранчиками, сніжинками , сріблястим дощиком,  ліхтарями   та солодощами.

     Колядували окремо дорослі і діти. Хлопчики  ходили в різдвяному  одязі  із  «звіздою», яка прикрашена  кольоровим папером , стрічками, у середині  «звізди»  - образок «народження Хреста» підсвічений ліхтариком. Всі  колядували під вікнами і в хату заходили тільки хлопчики, вони  вінчували  і    прославляли Різдво Христове. Дівчата  одягались в народний одяг,  тобто вишиванку, спідницю, чоботи , а   різнобарвні великі  хустки  із френзелями прикрашали їхні голівки. . Також з колядками в кожній оселі побували церковні колядники.

     Свято Різдва відзначилося  справами добродійності .У кожній хаті  чекали частування чи гроші. Неприйняття  колядників вважається великим гріхом. Протягом всіх Різдвяних Свят  жителі села  вітатимуться   один до одного : «Христос народився – Славімо Його».

   Іван Проців

Ніч помсти.

                       В  ніч з 25  на 26  грудня 2015 року спалахнуло полум’я вогню , яке   накрило і спопелило легковий  автомобіль MITSUBISHI  CALANT ,що  належить жителю села Княжолука  Роману. Та лють ще довго панувала  і до ранку в ніч не спала, та   ризину  на колесах  у трьох  бусах та автомобілю

розривала.

             Надія  на  правоохоронні органи , що вони зроблять все можливе, щоб зупинити нічного палія  та варвара нічних коліс.

Колядуємо разом.

      Днями  прокотивсь  голос народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу  «Барви Прикарпаття»  разом  з молодшою творчою групою  сільського клубу Вертепного дійства під керівництвом художнього керівника  Марії Надіївської та  завідувача сільським клубом Марією Мальон  в районному огляді – конкурсі «Вертепних дійств».

       Саме  село  Княжолука , з давніх - давен  в Різдво Христове, багате на свої  звичаї і традиції. До них відноситься строгий піст  до першої зірки на Святвечір, запалення свічок  , встановлення  солом’яного  діда з святковими прикрасами, споживання  пісних страв, різдвяні колядки та вінчування .

       То ж спів колядок – це одна  з найцікавіших і веселих  Різдвяних традицій народного колективу. Ця  колишня  язичницька традиція  з прийняттям  християнства  поступово перетворилася  на прославлення Ісуса Христа, а   колектив разом з  молодшою творчою групою сільського клубу продовжує  вдосконалювати  цей різдвяний обряд.

        Цим і   привабили  журі і  присутніх  -  Вертепне дійство  та костюми ,вінчування  та спів    колядок – Україна колядує, Дзвони  дзвонять,  Радуйся земле, Різдво  Христове.

Секретар Княжолуцької

 сільської ради                          Іван Проців

Розвіяний міф.

          Понад три місяці триває невдоволення окремих  мешканців села Княжолука щодо, буцімто,  від новозбудованої  ЗОШ І-ІІІ ст..  проводиться  прокладка труб  для виводу каналізації  в межі  громадського житлового масиву. Тож і  поширюють   чутки добрі тітоньки по сільських вулицях,  що  в криницях  буде  отрута і призведе до знищення населення . І вирішили зупинити безчинство самоправних будівельників. От і написали про все це у вищі інстанції. Та  Івано-Франківське обласне керівництво заметушилося і не забарилося. Гайда на новобудову до мешканців села Княжолука.

           Саме комісія в складі Тулубінського  Володимира  Казимировича – начальника  відділу управління ДАБІ в Івано-Франківській області, Лукинича  Михайла  Федоровича – головного  спеціаліста  департаменту будівництва в Івано-Франківській області, Нідермая Володимира  Степановича  – головного  державного  інспектора   управління ДАБІ в Івано-Франківській області  за присутністю  директора  Княжолуцької школи Михайла Пенгрина,  колишнього і  теперішнього сільських голів Ігоря Беляка та Віктора Мальона, депутатів сільської ради , активістів, батьківського комітету  школи  провели зустріч з сільською громадою з питання щодо побудови  очисних споруд  для новобудови.

              Про що і повідомили  громаду: очисні споруди збудовані  біля новобудови школи за  європейським  зразком, тільки технічна вода   відводиться   в колодязь  за межі населеного пункту протяжністю  в межах вісімсот метрів, яка  не несе ніяких загроз , щодо життєдіяльності  населення, дана очисна споруда призначена для обслуговування тільки одного будівельного об’єкта , проектна документація на нове будівництво школи з 2009 року за погодженням всіх інстанцій,  відповідно і будь-які зміни в будівництві ведуться за погодженням відповідних інстанцій.

               Зауваження і пропозиції громади щодо ведення контролю за веденням будівництва  комісією прийняті до відома.

                Громада села вірить і надіється, що новозбудований  корпус Княжолуцької ЗОШ І-ІІІст. буде в найближчий час завершено і діти  відкриють двері,  і перейдуть пороги омріяної школи. Де буде їм комфортно і зручно здобувати учнівський рівень знань. А вчителі отримають  умови  для  покращення  роботи  над формуванням в учнів  комунікативних умінь  і навичок, які вкрай  необхідні  нашим дітям  в період навчання  та  майбутньої  для  них  діяльності .

Іван Проців.

Оленина доля.

                      

                       При зустрічі з Оленою Микитівною Голуб  1947 року народження  багато дізнаємось  про побут селянки  в давнину та  насамперед про її життя .

                      Ще в давнину  українці  споруджували традиційні оселі. Тож і її батьки в межах  1920 року  побудували житло   - дві хати і сіни.  Де народились і виховувались у багатодітній сім’ї п’ятеро дітей , серед них була Олена.

                      При вході до хати стояла піч, а навпроти на стіні висіли образи, прикрашені рушниками і квітами, по середині стіл та скриня. Над настилом з дощок біля печі висіла жердка, на яку вішали  свій хатний  одяг, а на Пасху і на Різдвяні свята пристиляли новим рядном. Неподалік печі на стіні  висів мисник на якому зберігалася посуда  для гостей, а щоденне начиння стояло на припічку . Попід стіни стояли дерев’яні лавки і бамбетля устелена соломою на якій спала родина.

        По при це, життя  наше було не легким. Бать з більшими  синами  робили важку працю в полі. Молодші випасали худобу, допомагали матері  поратись в домашній роботі  та городі.

        Та сльози з очей Олени , мов горохи котилися обличчям, згадуючи це убоге життя.

Та раптом  на одинадцятому році її життя  обірвалося життя матері .Олена залишилась  напівсиротою. Тож ждала покращення в житті, а воно все на виворіт.

        Не встигла вона оглянутись, як  на вісімнадцятому році свого життя помирає її батько і вона залишається круглою сиротою. І прийшлось  їй в ранньому молодому віці стати самостійною.

         Одружившись  в  1970 році вона народила сина Дмитра. Думала вийду заміж, народжу дітей, буде гарна здорова сім’я. Та шлюб був не вдалим.  Батько Дмитра  не був готовий до сімейного життя. І вона залишилась  на одинці з трьохрічним сином Дмитром.

         Сльози омивали її обличчя , а біль тамувала серце. Що це? Доля.

          Працювала на різних роботах, сина давала в садочок , а сама бігла на роботу . так і проходили роки. Дмитро закінчив школу. Грав у футбольній команді «Свіча» села Княжолука.

          Олена раділа. Син виріс  і почав  працювати .Та знову прийшла біда у хату. По своїй недоглядності у двадцять сім років  Дмитро  стає інвалідом обох ніг. Горе не менає  Олени хату. Потрібні кошти  на операцію обох ніг. Але друзі,  громада села Княжолука не стали осторонь біди односельчанки і зібрали кошти на операцію  Дмитру. Згадуючи, Олена витирала сльози і дякувала сільській громаді. Не вдові після операції у Львівській лікарні , Дмитру довелось повторно оперувати ноги у Вінницькому реабілітаційному центрі. Та згадує Дмитру , що і тут зустрілись односельчани  - отець Сергій Василишин, сьогодні отець Українського православної церкви Миколаївського патріархату, який не забував про нього і він сьогодні дуже вдячний йому за його турботу.

          Сьогодні   позаду дванадцять років інвалідності Дмитра. Та мати Олена в розпачі. Так чомусь сталося , що вона залишилась на одиниці  з сином  без родини  і всі надії протягом свого життя покладає на сільську громаду.

Та  колишні  повеневі води не раз заливали   її житлове приміщення , через  що  стіни і підлога  прогнили, будинок перехилився на одну сторону. Це   тобто  ½ частину житлового приміщення  Олена отримала у спадщину від батьків , тобто коридор площею 10 м2 та  кімнату для проживання 15 м2. Де і продовжує проживати з сином разом по сьогоднішній день.

          З цією проблемою Олена постійно перебиває пороги всіх інстанцій, бо самій не впоратись . На плечах житло яке руйнується, син інвалід, дві мінімальні пенсії.

           Розділили  проблеми Олени і ті, кому  життя жінки не байдуже.  І вона  сьогодні  вдячна за фінансову підтримку   депутату Івано-Франківської обласної ради  Остапу Дзеса,

Громадам села УПЦ  КП та УГКЦ, підприємцю  Ваасилю Титишу, Княжолуцькій сільській раді VІІ скликання на чолі з сільським головою Ігорем Беляком,  депутатам сільської ради  за  допомогу Юрію Василишину , Івану Лютану, Володимиру Титишу , Ярославу Дарваю , Василю Мельнику депутату попереднього скликання, який особливу увагу приділив до її проблеми . І вже сьогодні блоки на перебудову житлового будинку громадянки Голуб Олени Микитівни завезено на подвір’я . Є надія , що  також Долинська районна рада та держадміністрація  не стануть  осторонь  даної   проблеми . І тільки спільними зусиллями можна  розв’язати проблеми тих хто їх потребує.

          

Іван Проців