Колядуємо разом.

      Днями  прокотивсь  голос народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу  «Барви Прикарпаття»  разом  з молодшою творчою групою  сільського клубу Вертепного дійства під керівництвом художнього керівника  Марії Надіївської та  завідувача сільським клубом Марією Мальон  в районному огляді – конкурсі «Вертепних дійств».

       Саме  село  Княжолука , з давніх - давен  в Різдво Христове, багате на свої  звичаї і традиції. До них відноситься строгий піст  до першої зірки на Святвечір, запалення свічок  , встановлення  солом’яного  діда з святковими прикрасами, споживання  пісних страв, різдвяні колядки та вінчування .

       То ж спів колядок – це одна  з найцікавіших і веселих  Різдвяних традицій народного колективу. Ця  колишня  язичницька традиція  з прийняттям  християнства  поступово перетворилася  на прославлення Ісуса Христа, а   колектив разом з  молодшою творчою групою сільського клубу продовжує  вдосконалювати  цей різдвяний обряд.

        Цим і   привабили  журі і  присутніх  -  Вертепне дійство  та костюми ,вінчування  та спів    колядок – Україна колядує, Дзвони  дзвонять,  Радуйся земле, Різдво  Христове.

Секретар Княжолуцької

 сільської ради                          Іван Проців

Розвіяний міф.

          Понад три місяці триває невдоволення окремих  мешканців села Княжолука щодо, буцімто,  від новозбудованої  ЗОШ І-ІІІ ст..  проводиться  прокладка труб  для виводу каналізації  в межі  громадського житлового масиву. Тож і  поширюють   чутки добрі тітоньки по сільських вулицях,  що  в криницях  буде  отрута і призведе до знищення населення . І вирішили зупинити безчинство самоправних будівельників. От і написали про все це у вищі інстанції. Та  Івано-Франківське обласне керівництво заметушилося і не забарилося. Гайда на новобудову до мешканців села Княжолука.

           Саме комісія в складі Тулубінського  Володимира  Казимировича – начальника  відділу управління ДАБІ в Івано-Франківській області, Лукинича  Михайла  Федоровича – головного  спеціаліста  департаменту будівництва в Івано-Франківській області, Нідермая Володимира  Степановича  – головного  державного  інспектора   управління ДАБІ в Івано-Франківській області  за присутністю  директора  Княжолуцької школи Михайла Пенгрина,  колишнього і  теперішнього сільських голів Ігоря Беляка та Віктора Мальона, депутатів сільської ради , активістів, батьківського комітету  школи  провели зустріч з сільською громадою з питання щодо побудови  очисних споруд  для новобудови.

              Про що і повідомили  громаду: очисні споруди збудовані  біля новобудови школи за  європейським  зразком, тільки технічна вода   відводиться   в колодязь  за межі населеного пункту протяжністю  в межах вісімсот метрів, яка  не несе ніяких загроз , щодо життєдіяльності  населення, дана очисна споруда призначена для обслуговування тільки одного будівельного об’єкта , проектна документація на нове будівництво школи з 2009 року за погодженням всіх інстанцій,  відповідно і будь-які зміни в будівництві ведуться за погодженням відповідних інстанцій.

               Зауваження і пропозиції громади щодо ведення контролю за веденням будівництва  комісією прийняті до відома.

                Громада села вірить і надіється, що новозбудований  корпус Княжолуцької ЗОШ І-ІІІст. буде в найближчий час завершено і діти  відкриють двері,  і перейдуть пороги омріяної школи. Де буде їм комфортно і зручно здобувати учнівський рівень знань. А вчителі отримають  умови  для  покращення  роботи  над формуванням в учнів  комунікативних умінь  і навичок, які вкрай  необхідні  нашим дітям  в період навчання  та  майбутньої  для  них  діяльності .

Іван Проців.

Оленина доля.

                      

                       При зустрічі з Оленою Микитівною Голуб  1947 року народження  багато дізнаємось  про побут селянки  в давнину та  насамперед про її життя .

                      Ще в давнину  українці  споруджували традиційні оселі. Тож і її батьки в межах  1920 року  побудували житло   - дві хати і сіни.  Де народились і виховувались у багатодітній сім’ї п’ятеро дітей , серед них була Олена.

                      При вході до хати стояла піч, а навпроти на стіні висіли образи, прикрашені рушниками і квітами, по середині стіл та скриня. Над настилом з дощок біля печі висіла жердка, на яку вішали  свій хатний  одяг, а на Пасху і на Різдвяні свята пристиляли новим рядном. Неподалік печі на стіні  висів мисник на якому зберігалася посуда  для гостей, а щоденне начиння стояло на припічку . Попід стіни стояли дерев’яні лавки і бамбетля устелена соломою на якій спала родина.

        По при це, життя  наше було не легким. Бать з більшими  синами  робили важку працю в полі. Молодші випасали худобу, допомагали матері  поратись в домашній роботі  та городі.

        Та сльози з очей Олени , мов горохи котилися обличчям, згадуючи це убоге життя.

Та раптом  на одинадцятому році її життя  обірвалося життя матері .Олена залишилась  напівсиротою. Тож ждала покращення в житті, а воно все на виворіт.

        Не встигла вона оглянутись, як  на вісімнадцятому році свого життя помирає її батько і вона залишається круглою сиротою. І прийшлось  їй в ранньому молодому віці стати самостійною.

         Одружившись  в  1970 році вона народила сина Дмитра. Думала вийду заміж, народжу дітей, буде гарна здорова сім’я. Та шлюб був не вдалим.  Батько Дмитра  не був готовий до сімейного життя. І вона залишилась  на одинці з трьохрічним сином Дмитром.

         Сльози омивали її обличчя , а біль тамувала серце. Що це? Доля.

          Працювала на різних роботах, сина давала в садочок , а сама бігла на роботу . так і проходили роки. Дмитро закінчив школу. Грав у футбольній команді «Свіча» села Княжолука.

          Олена раділа. Син виріс  і почав  працювати .Та знову прийшла біда у хату. По своїй недоглядності у двадцять сім років  Дмитро  стає інвалідом обох ніг. Горе не менає  Олени хату. Потрібні кошти  на операцію обох ніг. Але друзі,  громада села Княжолука не стали осторонь біди односельчанки і зібрали кошти на операцію  Дмитру. Згадуючи, Олена витирала сльози і дякувала сільській громаді. Не вдові після операції у Львівській лікарні , Дмитру довелось повторно оперувати ноги у Вінницькому реабілітаційному центрі. Та згадує Дмитру , що і тут зустрілись односельчани  - отець Сергій Василишин, сьогодні отець Українського православної церкви Миколаївського патріархату, який не забував про нього і він сьогодні дуже вдячний йому за його турботу.

          Сьогодні   позаду дванадцять років інвалідності Дмитра. Та мати Олена в розпачі. Так чомусь сталося , що вона залишилась на одиниці  з сином  без родини  і всі надії протягом свого життя покладає на сільську громаду.

Та  колишні  повеневі води не раз заливали   її житлове приміщення , через  що  стіни і підлога  прогнили, будинок перехилився на одну сторону. Це   тобто  ½ частину житлового приміщення  Олена отримала у спадщину від батьків , тобто коридор площею 10 м2 та  кімнату для проживання 15 м2. Де і продовжує проживати з сином разом по сьогоднішній день.

          З цією проблемою Олена постійно перебиває пороги всіх інстанцій, бо самій не впоратись . На плечах житло яке руйнується, син інвалід, дві мінімальні пенсії.

           Розділили  проблеми Олени і ті, кому  життя жінки не байдуже.  І вона  сьогодні  вдячна за фінансову підтримку   депутату Івано-Франківської обласної ради  Остапу Дзеса,

Громадам села УПЦ  КП та УГКЦ, підприємцю  Ваасилю Титишу, Княжолуцькій сільській раді VІІ скликання на чолі з сільським головою Ігорем Беляком,  депутатам сільської ради  за  допомогу Юрію Василишину , Івану Лютану, Володимиру Титишу , Ярославу Дарваю , Василю Мельнику депутату попереднього скликання, який особливу увагу приділив до її проблеми . І вже сьогодні блоки на перебудову житлового будинку громадянки Голуб Олени Микитівни завезено на подвір’я . Є надія , що  також Долинська районна рада та держадміністрація  не стануть  осторонь  даної   проблеми . І тільки спільними зусиллями можна  розв’язати проблеми тих хто їх потребує.

          

Іван Проців