понеділок, 28 грудня 2015 р.

Колядуємо разом.










      Днями  прокотивсь  голос народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу  «Барви Прикарпаття»  разом  з молодшою творчою групою  сільського клубу Вертепного дійства під керівництвом художнього керівника  Марії Надіївської та  завідувача сільським клубом Марією Мальон  в районному огляді – конкурсі «Вертепних дійств».



       Саме  село  Княжолука , з давніх - давен  в Різдво Христове, багате на свої  звичаї і традиції. До них відноситься строгий піст  до першої зірки на Святвечір, запалення свічок  , встановлення  солом’яного  діда з святковими прикрасами, споживання  пісних страв, різдвяні колядки та вінчування .



       То ж спів колядок – це одна  з найцікавіших і веселих  Різдвяних традицій народного колективу. Ця  колишня  язичницька традиція  з прийняттям  християнства  поступово перетворилася  на прославлення Ісуса Христа, а   колектив разом з  молодшою творчою групою сільського клубу продовжує  вдосконалювати  цей різдвяний обряд.


        Цим і   привабили  журі і  присутніх  -  Вертепне дійство  та костюми ,вінчування  та спів    колядок – Україна колядує, Дзвони  дзвонять,  Радуйся земле, Різдво  Христове.


Секретар Княжолуцької
 сільської ради                          Іван Проців

четвер, 10 грудня 2015 р.

Розвіяний міф.


          Понад три місяці триває невдоволення окремих  мешканців села Княжолука щодо, буцімто,  від новозбудованої  ЗОШ І-ІІІ ст..  проводиться  прокладка труб  для виводу каналізації  в межі  громадського житлового масиву. Тож і  поширюють   чутки добрі тітоньки по сільських вулицях,  що  в криницях  буде  отрута і призведе до знищення населення . І вирішили зупинити безчинство самоправних будівельників. От і написали про все це у вищі інстанції. Та  Івано-Франківське обласне керівництво заметушилося і не забарилося. Гайда на новобудову до мешканців села Княжолука.
           Саме комісія в складі Тулубінського  Володимира  Казимировича – начальника  відділу управління ДАБІ в Івано-Франківській області, Лукинича  Михайла  Федоровича – головного  спеціаліста  департаменту будівництва в Івано-Франківській області, Нідермая Володимира  Степановича  – головного  державного  інспектора   управління ДАБІ в Івано-Франківській області  за присутністю  директора  Княжолуцької школи Михайла Пенгрина,  колишнього і  теперішнього сільських голів Ігоря Беляка та Віктора Мальона, депутатів сільської ради , активістів, батьківського комітету  школи  провели зустріч з сільською громадою з питання щодо побудови  очисних споруд  для новобудови.


              Про що і повідомили  громаду: очисні споруди збудовані  біля новобудови школи за  європейським  зразком, тільки технічна вода   відводиться   в колодязь  за межі населеного пункту протяжністю  в межах вісімсот метрів, яка  не несе ніяких загроз , щодо життєдіяльності  населення, дана очисна споруда призначена для обслуговування тільки одного будівельного об’єкта , проектна документація на нове будівництво школи з 2009 року за погодженням всіх інстанцій,  відповідно і будь-які зміни в будівництві ведуться за погодженням відповідних інстанцій.
               Зауваження і пропозиції громади щодо ведення контролю за веденням будівництва  комісією прийняті до відома.
                Громада села вірить і надіється, що новозбудований  корпус Княжолуцької ЗОШ І-ІІІст. буде в найближчий час завершено і діти  відкриють двері,  і перейдуть пороги омріяної школи. Де буде їм комфортно і зручно здобувати учнівський рівень знань. А вчителі отримають  умови  для  покращення  роботи  над формуванням в учнів  комунікативних умінь  і навичок, які вкрай  необхідні  нашим дітям  в період навчання  та  майбутньої  для  них  діяльності .

Іван Проців.

неділя, 6 грудня 2015 р.

Оленина доля.



                      

                       При зустрічі з Оленою Микитівною Голуб  1947 року народження  багато дізнаємось  про побут селянки  в давнину та  насамперед про її життя .
                      Ще в давнину  українці  споруджували традиційні оселі. Тож і її батьки в межах  1920 року  побудували житло   - дві хати і сіни.  Де народились і виховувались у багатодітній сімї п’ятеро дітей , серед них була Олена.
                      При вході до хати стояла піч, а навпроти на стіні висіли образи, прикрашені рушниками і квітами, по середині стіл та скриня. Над настилом з дощок біля печі висіла жердка, на яку вішали  свій хатний  одяг, а на Пасху і на Різдвяні свята пристиляли новим рядном. Неподалік печі на стіні  висів мисник на якому зберігалася посуда  для гостей, а щоденне начиння стояло на припічку . Попід стіни стояли деревяні лавки і бамбетля устелена соломою на якій спала родина.
        По при це, життя  наше було не легким. Бать з більшими  синами  робили важку працю в полі. Молодші випасали худобу, допомагали матері  поратись в домашній роботі  та городі.
        Та сльози з очей Олени , мов горохи котилися обличчям, згадуючи це убоге життя.
Та раптом  на одинадцятому році її життя  обірвалося життя матері .Олена залишилась  напівсиротою. Тож ждала покращення в житті, а воно все на виворіт.
        Не встигла вона оглянутись, як  на вісімнадцятому році свого життя помирає її батько і вона залишається круглою сиротою. І прийшлось  їй в ранньому молодому віці стати самостійною.
         Одружившись  в  1970 році вона народила сина Дмитра. Думала вийду заміж, народжу дітей, буде гарна здорова сімя. Та шлюб був не вдалим.  Батько Дмитра  не був готовий до сімейного життя. І вона залишилась  на одинці з трьохрічним сином Дмитром.
         Сльози омивали її обличчя , а біль тамувала серце. Що це? Доля.
          Працювала на різних роботах, сина давала в садочок , а сама бігла на роботу . так і проходили роки. Дмитро закінчив школу. Грав у футбольній команді «Свіча» села Княжолука.
          Олена раділа. Син виріс  і почав  працювати .Та знову прийшла біда у хату. По своїй недоглядності у двадцять сім років  Дмитро  стає інвалідом обох ніг. Горе не менає  Олени хату. Потрібні кошти  на операцію обох ніг. Але друзі,  громада села Княжолука не стали осторонь біди односельчанки і зібрали кошти на операцію  Дмитру. Згадуючи, Олена витирала сльози і дякувала сільській громаді. Не вдові після операції у Львівській лікарні , Дмитру довелось повторно оперувати ноги у Вінницькому реабілітаційному центрі. Та згадує Дмитру , що і тут зустрілись односельчани  - отець Сергій Василишин, сьогодні отець Українського православної церкви Миколаївського патріархату, який не забував про нього і він сьогодні дуже вдячний йому за його турботу.
          Сьогодні   позаду дванадцять років інвалідності Дмитра. Та мати Олена в розпачі. Так чомусь сталося , що вона залишилась на одиниці  з сином  без родини  і всі надії протягом свого життя покладає на сільську громаду.
Та  колишні  повеневі води не раз заливали   її житлове приміщення , через  що  стіни і підлога  прогнили, будинок перехилився на одну сторону. Це   тобто  ½ частину житлового приміщення  Олена отримала у спадщину від батьків , тобто коридор площею 10 м2 та  кімнату для проживання 15 м2. Де і продовжує проживати з сином разом по сьогоднішній день.
          З цією проблемою Олена постійно перебиває пороги всіх інстанцій, бо самій не впоратись . На плечах житло яке руйнується, син інвалід, дві мінімальні пенсії.
           Розділили  проблеми Олени і ті, кому  життя жінки не байдуже.  І вона  сьогодні  вдячна за фінансову підтримку   депутату Івано-Франківської обласної ради  Остапу Дзеса,
Громадам села УПЦ  КП та УГКЦ, підприємцю  Ваасилю Титишу, Княжолуцькій сільській раді VІІ скликання на чолі з сільським головою Ігорем Беляком,  депутатам сільської ради  за  допомогу Юрію Василишину , Івану Лютану, Володимиру Титишу , Ярославу Дарваю , Василю Мельнику депутату попереднього скликання, який особливу увагу приділив до її проблеми . І вже сьогодні блоки на перебудову житлового будинку громадянки Голуб Олени Микитівни завезено на подвіря . Є надія , що  також Долинська районна рада та держадміністрація  не стануть  осторонь  даної   проблеми . І тільки спільними зусиллями можна  розв’язати проблеми тих хто їх потребує.
          

Іван Проців