неділя, 6 грудня 2015 р.

Оленина доля.



                      

                       При зустрічі з Оленою Микитівною Голуб  1947 року народження  багато дізнаємось  про побут селянки  в давнину та  насамперед про її життя .
                      Ще в давнину  українці  споруджували традиційні оселі. Тож і її батьки в межах  1920 року  побудували житло   - дві хати і сіни.  Де народились і виховувались у багатодітній сімї п’ятеро дітей , серед них була Олена.
                      При вході до хати стояла піч, а навпроти на стіні висіли образи, прикрашені рушниками і квітами, по середині стіл та скриня. Над настилом з дощок біля печі висіла жердка, на яку вішали  свій хатний  одяг, а на Пасху і на Різдвяні свята пристиляли новим рядном. Неподалік печі на стіні  висів мисник на якому зберігалася посуда  для гостей, а щоденне начиння стояло на припічку . Попід стіни стояли деревяні лавки і бамбетля устелена соломою на якій спала родина.
        По при це, життя  наше було не легким. Бать з більшими  синами  робили важку працю в полі. Молодші випасали худобу, допомагали матері  поратись в домашній роботі  та городі.
        Та сльози з очей Олени , мов горохи котилися обличчям, згадуючи це убоге життя.
Та раптом  на одинадцятому році її життя  обірвалося життя матері .Олена залишилась  напівсиротою. Тож ждала покращення в житті, а воно все на виворіт.
        Не встигла вона оглянутись, як  на вісімнадцятому році свого життя помирає її батько і вона залишається круглою сиротою. І прийшлось  їй в ранньому молодому віці стати самостійною.
         Одружившись  в  1970 році вона народила сина Дмитра. Думала вийду заміж, народжу дітей, буде гарна здорова сімя. Та шлюб був не вдалим.  Батько Дмитра  не був готовий до сімейного життя. І вона залишилась  на одинці з трьохрічним сином Дмитром.
         Сльози омивали її обличчя , а біль тамувала серце. Що це? Доля.
          Працювала на різних роботах, сина давала в садочок , а сама бігла на роботу . так і проходили роки. Дмитро закінчив школу. Грав у футбольній команді «Свіча» села Княжолука.
          Олена раділа. Син виріс  і почав  працювати .Та знову прийшла біда у хату. По своїй недоглядності у двадцять сім років  Дмитро  стає інвалідом обох ніг. Горе не менає  Олени хату. Потрібні кошти  на операцію обох ніг. Але друзі,  громада села Княжолука не стали осторонь біди односельчанки і зібрали кошти на операцію  Дмитру. Згадуючи, Олена витирала сльози і дякувала сільській громаді. Не вдові після операції у Львівській лікарні , Дмитру довелось повторно оперувати ноги у Вінницькому реабілітаційному центрі. Та згадує Дмитру , що і тут зустрілись односельчани  - отець Сергій Василишин, сьогодні отець Українського православної церкви Миколаївського патріархату, який не забував про нього і він сьогодні дуже вдячний йому за його турботу.
          Сьогодні   позаду дванадцять років інвалідності Дмитра. Та мати Олена в розпачі. Так чомусь сталося , що вона залишилась на одиниці  з сином  без родини  і всі надії протягом свого життя покладає на сільську громаду.
Та  колишні  повеневі води не раз заливали   її житлове приміщення , через  що  стіни і підлога  прогнили, будинок перехилився на одну сторону. Це   тобто  ½ частину житлового приміщення  Олена отримала у спадщину від батьків , тобто коридор площею 10 м2 та  кімнату для проживання 15 м2. Де і продовжує проживати з сином разом по сьогоднішній день.
          З цією проблемою Олена постійно перебиває пороги всіх інстанцій, бо самій не впоратись . На плечах житло яке руйнується, син інвалід, дві мінімальні пенсії.
           Розділили  проблеми Олени і ті, кому  життя жінки не байдуже.  І вона  сьогодні  вдячна за фінансову підтримку   депутату Івано-Франківської обласної ради  Остапу Дзеса,
Громадам села УПЦ  КП та УГКЦ, підприємцю  Ваасилю Титишу, Княжолуцькій сільській раді VІІ скликання на чолі з сільським головою Ігорем Беляком,  депутатам сільської ради  за  допомогу Юрію Василишину , Івану Лютану, Володимиру Титишу , Ярославу Дарваю , Василю Мельнику депутату попереднього скликання, який особливу увагу приділив до її проблеми . І вже сьогодні блоки на перебудову житлового будинку громадянки Голуб Олени Микитівни завезено на подвіря . Є надія , що  також Долинська районна рада та держадміністрація  не стануть  осторонь  даної   проблеми . І тільки спільними зусиллями можна  розв’язати проблеми тих хто їх потребує.
          

Іван Проців


Немає коментарів:

Дописати коментар