понеділок, 28 грудня 2015 р.

Колядуємо разом.










      Днями  прокотивсь  голос народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу  «Барви Прикарпаття»  разом  з молодшою творчою групою  сільського клубу Вертепного дійства під керівництвом художнього керівника  Марії Надіївської та  завідувача сільським клубом Марією Мальон  в районному огляді – конкурсі «Вертепних дійств».



       Саме  село  Княжолука , з давніх - давен  в Різдво Христове, багате на свої  звичаї і традиції. До них відноситься строгий піст  до першої зірки на Святвечір, запалення свічок  , встановлення  солом’яного  діда з святковими прикрасами, споживання  пісних страв, різдвяні колядки та вінчування .



       То ж спів колядок – це одна  з найцікавіших і веселих  Різдвяних традицій народного колективу. Ця  колишня  язичницька традиція  з прийняттям  християнства  поступово перетворилася  на прославлення Ісуса Христа, а   колектив разом з  молодшою творчою групою сільського клубу продовжує  вдосконалювати  цей різдвяний обряд.


        Цим і   привабили  журі і  присутніх  -  Вертепне дійство  та костюми ,вінчування  та спів    колядок – Україна колядує, Дзвони  дзвонять,  Радуйся земле, Різдво  Христове.


Секретар Княжолуцької
 сільської ради                          Іван Проців

четвер, 10 грудня 2015 р.

Розвіяний міф.


          Понад три місяці триває невдоволення окремих  мешканців села Княжолука щодо, буцімто,  від новозбудованої  ЗОШ І-ІІІ ст..  проводиться  прокладка труб  для виводу каналізації  в межі  громадського житлового масиву. Тож і  поширюють   чутки добрі тітоньки по сільських вулицях,  що  в криницях  буде  отрута і призведе до знищення населення . І вирішили зупинити безчинство самоправних будівельників. От і написали про все це у вищі інстанції. Та  Івано-Франківське обласне керівництво заметушилося і не забарилося. Гайда на новобудову до мешканців села Княжолука.
           Саме комісія в складі Тулубінського  Володимира  Казимировича – начальника  відділу управління ДАБІ в Івано-Франківській області, Лукинича  Михайла  Федоровича – головного  спеціаліста  департаменту будівництва в Івано-Франківській області, Нідермая Володимира  Степановича  – головного  державного  інспектора   управління ДАБІ в Івано-Франківській області  за присутністю  директора  Княжолуцької школи Михайла Пенгрина,  колишнього і  теперішнього сільських голів Ігоря Беляка та Віктора Мальона, депутатів сільської ради , активістів, батьківського комітету  школи  провели зустріч з сільською громадою з питання щодо побудови  очисних споруд  для новобудови.


              Про що і повідомили  громаду: очисні споруди збудовані  біля новобудови школи за  європейським  зразком, тільки технічна вода   відводиться   в колодязь  за межі населеного пункту протяжністю  в межах вісімсот метрів, яка  не несе ніяких загроз , щодо життєдіяльності  населення, дана очисна споруда призначена для обслуговування тільки одного будівельного об’єкта , проектна документація на нове будівництво школи з 2009 року за погодженням всіх інстанцій,  відповідно і будь-які зміни в будівництві ведуться за погодженням відповідних інстанцій.
               Зауваження і пропозиції громади щодо ведення контролю за веденням будівництва  комісією прийняті до відома.
                Громада села вірить і надіється, що новозбудований  корпус Княжолуцької ЗОШ І-ІІІст. буде в найближчий час завершено і діти  відкриють двері,  і перейдуть пороги омріяної школи. Де буде їм комфортно і зручно здобувати учнівський рівень знань. А вчителі отримають  умови  для  покращення  роботи  над формуванням в учнів  комунікативних умінь  і навичок, які вкрай  необхідні  нашим дітям  в період навчання  та  майбутньої  для  них  діяльності .

Іван Проців.

неділя, 6 грудня 2015 р.

Оленина доля.



                      

                       При зустрічі з Оленою Микитівною Голуб  1947 року народження  багато дізнаємось  про побут селянки  в давнину та  насамперед про її життя .
                      Ще в давнину  українці  споруджували традиційні оселі. Тож і її батьки в межах  1920 року  побудували житло   - дві хати і сіни.  Де народились і виховувались у багатодітній сімї п’ятеро дітей , серед них була Олена.
                      При вході до хати стояла піч, а навпроти на стіні висіли образи, прикрашені рушниками і квітами, по середині стіл та скриня. Над настилом з дощок біля печі висіла жердка, на яку вішали  свій хатний  одяг, а на Пасху і на Різдвяні свята пристиляли новим рядном. Неподалік печі на стіні  висів мисник на якому зберігалася посуда  для гостей, а щоденне начиння стояло на припічку . Попід стіни стояли деревяні лавки і бамбетля устелена соломою на якій спала родина.
        По при це, життя  наше було не легким. Бать з більшими  синами  робили важку працю в полі. Молодші випасали худобу, допомагали матері  поратись в домашній роботі  та городі.
        Та сльози з очей Олени , мов горохи котилися обличчям, згадуючи це убоге життя.
Та раптом  на одинадцятому році її життя  обірвалося життя матері .Олена залишилась  напівсиротою. Тож ждала покращення в житті, а воно все на виворіт.
        Не встигла вона оглянутись, як  на вісімнадцятому році свого життя помирає її батько і вона залишається круглою сиротою. І прийшлось  їй в ранньому молодому віці стати самостійною.
         Одружившись  в  1970 році вона народила сина Дмитра. Думала вийду заміж, народжу дітей, буде гарна здорова сімя. Та шлюб був не вдалим.  Батько Дмитра  не був готовий до сімейного життя. І вона залишилась  на одинці з трьохрічним сином Дмитром.
         Сльози омивали її обличчя , а біль тамувала серце. Що це? Доля.
          Працювала на різних роботах, сина давала в садочок , а сама бігла на роботу . так і проходили роки. Дмитро закінчив школу. Грав у футбольній команді «Свіча» села Княжолука.
          Олена раділа. Син виріс  і почав  працювати .Та знову прийшла біда у хату. По своїй недоглядності у двадцять сім років  Дмитро  стає інвалідом обох ніг. Горе не менає  Олени хату. Потрібні кошти  на операцію обох ніг. Але друзі,  громада села Княжолука не стали осторонь біди односельчанки і зібрали кошти на операцію  Дмитру. Згадуючи, Олена витирала сльози і дякувала сільській громаді. Не вдові після операції у Львівській лікарні , Дмитру довелось повторно оперувати ноги у Вінницькому реабілітаційному центрі. Та згадує Дмитру , що і тут зустрілись односельчани  - отець Сергій Василишин, сьогодні отець Українського православної церкви Миколаївського патріархату, який не забував про нього і він сьогодні дуже вдячний йому за його турботу.
          Сьогодні   позаду дванадцять років інвалідності Дмитра. Та мати Олена в розпачі. Так чомусь сталося , що вона залишилась на одиниці  з сином  без родини  і всі надії протягом свого життя покладає на сільську громаду.
Та  колишні  повеневі води не раз заливали   її житлове приміщення , через  що  стіни і підлога  прогнили, будинок перехилився на одну сторону. Це   тобто  ½ частину житлового приміщення  Олена отримала у спадщину від батьків , тобто коридор площею 10 м2 та  кімнату для проживання 15 м2. Де і продовжує проживати з сином разом по сьогоднішній день.
          З цією проблемою Олена постійно перебиває пороги всіх інстанцій, бо самій не впоратись . На плечах житло яке руйнується, син інвалід, дві мінімальні пенсії.
           Розділили  проблеми Олени і ті, кому  життя жінки не байдуже.  І вона  сьогодні  вдячна за фінансову підтримку   депутату Івано-Франківської обласної ради  Остапу Дзеса,
Громадам села УПЦ  КП та УГКЦ, підприємцю  Ваасилю Титишу, Княжолуцькій сільській раді VІІ скликання на чолі з сільським головою Ігорем Беляком,  депутатам сільської ради  за  допомогу Юрію Василишину , Івану Лютану, Володимиру Титишу , Ярославу Дарваю , Василю Мельнику депутату попереднього скликання, який особливу увагу приділив до її проблеми . І вже сьогодні блоки на перебудову житлового будинку громадянки Голуб Олени Микитівни завезено на подвіря . Є надія , що  також Долинська районна рада та держадміністрація  не стануть  осторонь  даної   проблеми . І тільки спільними зусиллями можна  розв’язати проблеми тих хто їх потребує.
          

Іван Проців


субота, 21 листопада 2015 р.

Історія вічності.


          Курята Віра Георгіївна  народилася 02 грудня 1925 року  в Житомирі в багатодітній сімї   військового  Бахмутова Георгія Юхимовича. В сімї налічувалось  п’ятеро дітей,  а Віра була другою дитиною. Нелегкий шлях  дитинства випав на її долю.  Ось 1941 рік, полум’я війни  вже  вирувало декілька днів. Ворожі війська  захоплювали міста і села  . Тисячі людей гинули . Народ повстав  на захист своєї Вітчизни. Несподівано  ворог  підходив  до Житомира, гуркіт  і постріли  збентежили кожного , як і кожного українця. Усьому місту довелося йти далеко в  ліси. Тодішня семикласниця, учениця  школи  села Новий  Завод  Віра,  стала  на захист своєї Батьківщини в  третє партизанське зєднання  –  Маликова під командуванням Славіка в лісах  Явна, Баранівського  району  на Житомирщині. А  батька  дівчинки Георгія  Юхимовича  Бахмута  забрали  на захист Батьківщини відразу з роботи, він залишив  багатодітну сім’ю з дружиною, так і не повернувшись  додому . Народившись в сімї військового , Віра постійно  з  своєю родиною переїжджала з місця на місце по призначенню служби батька. Після вторгнення німецького війська,  зимою 1941 року,  сім”я Віри була вигнана на сніг, але завдяки  оточенню своїх людей їх розмістили в приміщенні лісництва села Новий Завод. З болем  в серці  містяни покидали Житомир.  Цілими  родинами  жінки з дітьми  ховалися в лісах , а чоловіки збиралися в партизанські загони і боролися  із загарбниками. Мов  павутиння в  лісах  Явни   розкидались   сирі і темні землянки  в партизанських загонах , що і не давало можливості  ворогу захопити  Житомир. Однак двічі   німецьке військо  вторгалося в місто та постійно отримувало поразку  завдяки  героїзму наших побратимів. Маючи  шкільні технічні навики,  її брат Олександр 1923 року народження  конструював  радіоприймач, де вони разом прослуховували  передачі Кремля  та доносили до місцевих . Саме це і послужило їм стати їх   зв’язковими , а  брату  згодом  вступити в партизанський загін радистом.
     


     Жорстоке поводження  загарбників з тутешніми вбитими земляками та військовими , не надання доступу до  вбитих, поранених , які сутками  стікали кровю, породжували ненависть  до себе в місцевих жителів. Саме це породжувало мужність  і безстрашність до знищення ворога на  рідній українській  землі. Партизанські загони  боролися з фашизмом , доповнюючи  військову техніку  вогнем  люті і ненависті  до загарбників, завдаючи їм ударів, що знищувало їх присутність на житомирщині. Сотні ранених та закривавлених отримували від  Віри  першу медичну допомогу. Саме це дало їй можливість  почути себе потрібною на війні із ворогом.  Біль, стогін  цілодобово в лісах  не зламали маленьку дівчинку. Вона віддавала себе повністю  в справі  медичної допомоги.  Не гаючи вільного часу, вона  доносила в партизанській загони  вкрай важливі інформації. І чим далі була війна, тим більше люди усвідомлювали велич народного подвигу, а ще більше  - ціну перемоги. 
       



        В 1944 році  Віра Георгіївна була назначена  начальником  відділення зв’язку  в селі  Новий Завід  та стала на весільний рушник  і поєднала свою долю з  Альфредом  Івановичем 1925 року народження , з яким народила і виростила четверо дітей. Постійна робота , господарка, виховання дітей- так і проживала Віра. В 2004 році вона стала вдовою, а в 205 році переїхала до дочки Аліни Олійник  в  західний регіон України на Прикарпаття  в село Княжолука . Тут вона живе і милується  життям, просить в Бога здоровя. Бо старість, інвалідність  та  недуга не дають  можливості пересуватися, відвідувати храм Божий.  Попри все радіє своїм дітям,  восьмим онукам та восьмим правнукам.   
      Адже  війна – гори і сльози. Мільйони  людей  перейшли через це пекло, через випробовування і муки  важкої війни. Десятки років промайнуло  з  часу закінчення війни , а пані Віра   залишилась по сьогодні  і пам’ятає цей жах , та  сторінки  минулого  ніколи не витерти з пам’яті. І сьогодні Віра Георгіївна  вірить,  що сьогоднішнє покоління не  забуде  тих, хто подарував  усе, хто  ціною свого життя  подарував  час сьогодення. А нагородні листи, подяки, значки і медалі  для неї, як спогади минулого.



 Іван Проців.


Місцеве самоврядування.




            Ось і минув  день нових змін. Хтось залишає  позаду  не аби яку  довгу дорогу роботу в органах місцевого самоврядування, а інші  беруть присягу бути на цій ниві,  бути вірним народу і працювати на  його благо. Саме  так пройшла  перша сесія  восьмого скликання Княжолуцької сільської ради.  Сільська виборча комісія  в складі  Світлани Бабінчук та Марії Гуйван  урочисто вручили посвідчення  новообраним  сільським депутатам та сільському голові Віктору Мальону.  В свою  чергу  Віктор подякував  односельчанам  за  довіру і запевнив, що прикладе  максимум зусиль , щоб виправдати їхню  довіру, а село було б одним із кращих. 
       В  порядку роботи сесії  доведено до відома  присутніх  про створення  більшістю депутатів  депутатської фракції  «Рідне село», яку очолює  депутат виборчого округу №6 Іван Проців.
       

Не обмежуючись своїм часом, на сесію прибув депутат Івано-Франківської обласної ради Остап Дзеса. Він доповів про досягнення  та плани  будівництва нашого регіону. Особливу увагу  приділив  стадії завершення   першого корпусу новозбудованої школи в селі Княжолука.  Вдячний виборцям за довіру. Навів приклади про тісну співпрацю з сільським головою  Ігорем Беляком  та органом  місцевого самоврядування вцілому, і буде працювати над тим , щоб і надалі новобраний голова  та депутатський корпус співпрацювали разом. Адже попереду  будівництво другого корпусу  школи, завершення будівництва будинку культури.
    

  Понад  тринадцять  років,  будучи   депутатом   Долинської районної ради, Волидимир Іванишин , колишній начальник, а сьогодні заступник начальника Долинського ЛВУМГ, розповів про  спільні зусилля досягнутого    в  соціально  економічному  та  культурному  розвитку села. Бо тільки спільною працею органу місцевого самоврядування  з органами  вищих рівнів можна досягти не аби яких успіхів. Дякував  колишньому керівництву  на чолі  з сільським головою Ігорем Беляком і вирить, що новообраний орган  місцевого самоврядування села на чолі з Віктором Мальоном  буде працювати на користь  сільської громади.
     
 
 Із заключним словом виступив  сільський голова попередніх скликань Ігор Беляк, потиснувши руку новообраному сільському голові Віктору Мальону. Побажав йому разом з депутатським корпусом  і надалі працювати в плані соціально-економічного та культурного розвитку села. Також  дякував  виборцям , колишньому  депутатському корпусу  , членам  виконавчого  комітету, керівникам установ, організацій, депутатам  районного та обласного рівня , які сприяли  у вирішенні  планів соціального та культурного розвитку села. А саме,  Комітетом Верховної Ради України   - в  2011 році   орган місцевого самоврядування   нагороджено медаллю  з питань  державного будівництва та місцевого самоврядування;   орган місцевого самоврядування  ввійшов в книгу  «Місцеве самоврядування України  від краю до краю», третє видання; нагороджено грамотою з питань державного будівництва та місцевого самоврядування – За вагомий внесок у розвиток місцевого самоврядування та зміцнення української державності  ; розпочато будівництво будинку культури; в стадії завершення будівництво першого корпусу школи І-ІІІ ст.; реконструйовано потоки Саджава, Дунаєць, Млинівка з метою запобігання  затоплення житлових будинків та  сільськогосподарських земель;  двічі проведено берегоукріплення річки Свіча; прокладено тверде покриття по вул. Промислова, Визволення, Хмельницького ;  80% освітлено сільські вулиці,   встановлено  вісім автобусних  стоянок; встановлено пам’ятник Небесній сотні; збудовано 16 площадок під контейнери ТПВ, придбано 75 контейнерів під ТПВ; в адмінбудинку сільської ради встановлено санвузол, проведено заміну вікон і дверей, встановлено євроопалення, переведено опалення адмінбудинку на тверде паливо;  проведено капітальний ремонт  приміщення сільського клубу з новозбудованим парадним входом, придбано в приміщення сільського клубу театральні крісла , два види сценічних костюмів для аматорського колективу;  фольклорно-етнографічний колектив «Барви Прикарпаття» здобув народного; відновлено життєдіяльність сільського кладовища;  постійний ремонт грунтових сільських вулиць; збудовано пішохідний місток  протяжністю 30 м/п . з вул. Долинська на вул. Дебелівка;  встановлено кабельний інтернет; проведено впорядкування сільських вулиць , встановлено таблички  з  назвою  вулиць  та номерним знаком будівлі;
Завдяки заступнику сільського голови Івану Проціву  сільська рада брала участь в проектах обласних конкурсів  і отримала  в 2012 році   Диплом третього ступеня переможця першого обласного  конкурсу  «Громада кращого довкілля» і отримала 50 000 грн., в 2013 році  диплом  переможця другого ступеня обласного конкурсу  «Краща етнокультурна громада» в номінації «Етнокультурний регіон Бойківщина» і отримала 100 000 грн., в 2014 році Диплом третього ступеня , третього обласного конкурсу «Громада кращого довкілля» і отримала 50 000 грн., в 2015 році  Диплом першого ступеня  четвертого  обласного конкурсу «Громада кращого довкілля» і отримала  150 000 грн.
  Саме кошти місцевого самоврядування, кошти з державного бюджету та кошти від обласних проектів  дали можливість досягти  цього успіху.


Іван Проців

вівторок, 10 листопада 2015 р.

Творча наснага.


     



   На дворі затягнуло холодним вітром, закружляло  жовте листя з дерев і рознеслось по всіх стежинах  Долинщини,  а  сонячне проміння ледь пробивалося  через щілини хмар, освітлюючи небесні простори. Тим часом народний  аматорський фольклорно-етнографічний колектив «Барви Прикарпаття»  з наповненим кошиком народних українських  пісень  та в’язанкою  українських пісень  поспішав на участь в районній  концертній програмі  народних колективів,  присвяченої Дню працівника культури  міста  Долина. Під бурхливі  оплески  зустріли  присутні  в залі проведення  святкової програми  цей колектив в супроводі народних інструментів  під керівництвом художнього керівника Марії Надіївської та аматорів  Ганни Проців,  Надії Шимків, Ганни Мельникович, Марії Бабінчук, Любові Яремко,  Марії Мальон,  Григорія Сича, Івана  Проціва.



         Марія  Надіївська не тільки художній керівник, а й солістка народного колективу,   яка покорила своїм  голосом  всіх учасників  святкового дійства.  В знак  багаторічної  творчої праці  працівників сільського клубу села Княжолука   районним відділом культури   з нагоди святкування Дня працівників культури  нагороджено грамотою. В залі  багато зібралось   працівників культури району  та аматорів народного мистецтва а також його шанувальники.  Кожен  із колектив,  які брали участь в святковому дійстві,  привезли з собою крім пісень, народні  мистецькі  витвори та  витвори домашньої кухні.  
Учасників свята  вітали    керівники  відділу  культури, Долинської РДА  та   духовенства.



Іван Проців.

На виборах 25 жовтня 2015 року









Іван Проців

середа, 14 жовтня 2015 р.

Хоробрі серця України.




     
Вперше  вся Україна святкує День захисника України  14 жовтня разом з святом Покрови Присвятої Богородиці та Українського Козацтва.
       Саме  про це пролунало у віршах  учасників гуртка художнього читання  при сільському клубі  перед початком святкового заходу в залі засідань адмінбудинку сільської ради. Серед  учасників  Соломія Фединяк,  Ірина Гайнюк,  Юлія Камишан, , Леся Ковердан, Ірина Денисів, Зоряна Гайнюк під керівництвом завідувача  сільським клубом Марії Мальон.
        Заступник сільського голови Іван Проців зробив  презентацію  стенду «Хоробрі серця України», на якому висвітлено  події  здобуття незалежності України 2013 - 2015 року, в яких брали  безпосередньо участь жителі села, також заслуги громади, волонтерів, військовослужбовців  та  надзвичайно важливий внесок  громади , військовослужбовців в подіях, які відбувалися в зоні АТО на сході України.




        Також Іван Проців доповів що :
  День захисника України – свято, яке перетворилося  із Дня Радянської армії на всеукраїнський народний чоловічий день, яке ще виникло  у 1918 році , як  день народження  Червоної Армії в часи перемоги    під Нарвою та Псковом  над німецькими військами. Це свято, що відзначається 23 лютого в деяких країнах колишнього СРСР. Встановлене в 1922 р., як «День Червоної Армії і Флоту» з 1949 до 1993 рр. носило назву «День Радянської Армії і Військово-Морського флоту». Після розпаду СРСР свято продовжують відзначати у низці країн СНД, а в  Україні було офіційно встановлено 23 лютого 1999 р. Указом Кучми Леоніда Даниловича, другого Президента України «Про День захисника Вітчизни», де  було зазначено: «Враховуючи численні звернення громадських організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді, постановляю: установити в Україні свято - День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого». Указом Президента України Петра Порошенка 14 жовтня 2014 року, натомість запроваджено День захисника України.
      Цей день уособлює прекрасні людські якості – відвагу і мужність, за покликанням – обороняти рідні землі .
      В цей день  ми з вдячністю згадуємо і вітаємо  всіх, хто захищає і продовжує захищати  національні інтереси та безпеку нашої України  і традиційно вшановуємо всі покоління , які є прикладом  вірності і героїзму, захищаючи цілісність нашої держави.
       Коли на долю  українців усіх поколінь впало багато випробувань, вони з гордістю долали їх, захищаючи землі України, свою оселю. І вірить,
що це свято, насамперед, данина  героїчним традиціям нашого народу, вияв любові і пошани до тих , хто у кровопролитних битвах  захищає Україну, відстоює її незалежність. І ми завжди пам’ятаємо і на далі не забудемо  їх хоробрість і відданість в ім’я майбутнього і робитимемо все можливе  для того,  щоб оточити увагою і турботою наших воїнів. І в пам’яті  нашій зберігаються усі  героїчні подвиги багатьох поколінь воїнів – захисників, їх безмежна  любов і відданість до рідної землі, до України.
     Сільський голова Ігор Беляк зачитав розпорядження про нагородження  з нагоди    відзначення  Дня захисника  України   нагородити грамотами  за успішне виконання бойових завдань  в зоні АТО  військовослужбовців  - Половка Сергія Степановича, Бунчака Тарраса Зіновійовича, Надіївського Зеновія Михайловича, Антолика Віталія Васильовича, Яциняка Володимира Михайловича, Семківа Василя Івановича, Марчака Василя Васильовича, Мельника Івана Васильовича, Бабінчука Андрія Кіндратовича, Голуба Степана Васильовича, Площинця Ігоря Ігоровича, Мельника Ярослава Анатолійовича.
- за презентацію стенда     «Хоробрі серця України» -  заступника сільського голови  Проціва Івана Івановича.
     Також сказав, що орган місцевого самоврядування виділив  кожному із них грошову допомогу та забезпечить земельними ділянками під будівництво.
Переживання , біль  і тривога  стиснули груди , а  очі  наповнені сльозами. Так Галина Корніївна Антолик,  мама учасника АТО Віталія, отримала грамоту від сільського голови Ігоря Беляка.

      Працівники сільської  бібліотеки  Любов Яремко та Марія  Бабінчук  в сільській бібліотеці  для присутніх  підготовили   виставку   «Покрий , Покрово, щастям Україну», а також  викладку   літератури  про Українське Козацтво та  захисників України.
     На завершення сільський голова Ігор Беляк подякував всім присутнім за участь в проведеному заході, побажав добра та миру на всій українській землі .




Іван Проців.