неділя, 21 серпня 2016 р.

На сторінках прожитого.


        Майнуло вісімдесят п’ять років,  а  життя триває і кожен день нову сторінку відкриває.  Так почала свою  розповідь  пані Марія  Федоришин, жителька села Княжолука,яке  розташоване  на Долинщинні  в підніжжі гір  Прикарпатського краю. Уродженка і мешкає  в  с. Княжолука з дня народження. Народилася в багатодітній сімї  Івана та Катерини Бердан,  де виховувалось девятеро дітей, а Марія була другою в родині по народженню. Батько працював у Вигодському ліспромгоспі касиром , а мати поралася  по господарству та займалася вихованням дітей.


     Під час війни була  маленькою, пам’ятає початок війни, окупацію, визволення та закінчення війни. Майже в кожній сільській хаті були гучномовці і в центрі   села Княжулука був потужний гучномовець з якого   почули про початок війни та інші події. В той час,  під час мобілізації,  була вистроєна колона чоловіків, яких доправляли до Вигодського  району . Хтось  проводжав сина ,батька,  чоловіка  рідного чи близького із сльозами на очах, поруч  плач, крики, бо всі розуміли,що для багатьох  присутніх це останнє   побачення.   
   

     Страждання, хвороба, голодування, втрата рідних,  життя  під постійним  страхом смерті  не покидала жодну родину  мешканців  нашого краю.
     Та раптом сумна звістка про батька приголомшила її родину. В ніч на 21 вересня 1948 року   на свято «Марії»  було вбито  батька  і завезено  до Вигодського районного  центру  .Батько загинув від рук НКВС разом з  односельчанами Василем Пирином, Романом Яциняком та  Іваном Могитичем. Їх було вбито по звірячому та пошматовано кулями. Не знаючи місця захоронення батька, родина Бердан була в  роздумах і пошуках.  Марії п'ятнадцять років, залишилась мама вдова, сестричка Ольга, якій був тільки один рік, всього девятеро  дітей. Мамі  від  сліз  очі не просихали , говорить Марія. Але доля їх не зламала. Щоб допомогти родині,   малолітною дівчинкою  продавала сіль , яку брала в с. Боднарів і пішком, несучи її на плечах, доставляла на відстань 14 км. до с. Комарово , а там міняла на хліб , яким  годувала свою родину. Молодші за неї  допомагали мамі в господарці, сестра Анна пішла на службу до  гр.  Анни Шкурлей.     

          Час ішов ,  діти виростали, а мати раділа. В 1953 році Марія вийшла заміж за Ярослава Федоришина  з яким прожила 62 роки.Народила і виховала п’ятеро дітей , а поруч з ними тридцять п’ять онуків та правнуків. Та додала: «І  це найкраще,  що залишаємо після себе – нащадки, саме вони будуть зберігати пам’ять  про своїх предків, передавати з покоління в покоління  історію нашої родини…  .Ісотрію, що почалася  в роки найстрашнішої  в житті людства війни та післявоєнні роки. Історію, яка стала основою та  продовженням  майбутнього  моєї родини.»        
 

                   
  Хоч яке було важке життя Марії  та пісня, любов до Храму ніколи  не покидали її. З дитячих  років   ходила до Храму та співала в церковному хорі, але й ніколи не минула сільський клуб. Вона  завжди  скрізь  встигає , знає за сім’ю    і  всю родину,  господарство, прийти  до Храму,  навідати хворого.     
  

        Та тільки після проголошення України пані Марії вдалося прикласти максимум зусиль, щоб тіло батька  та односельчан перезахоронити з с. Пациків на кладовище с. Княжолука.                                                                                            Хоч як би там не було, на  свою долю не нарікає. Тільки просить в Бога здоровя.





Іван Проців

Немає коментарів:

Дописати коментар